Переклад вірша Віктора Гюго "Jean Chouan":
https://fr.wikisource.org/wiki/La_L%C3%A9gende_des_si%C3%A8cles/Jean_Chouan
ЖАН ШУАН
Шуанам навздогін чимдуж неслися «сині».
Гарматний сивий дим стелився по рівнині.
Над голим пустирем схилявся небокрай.
Шумів удалині густий зелений гай…
В маленькому ярку спинилися повсталі.
«Всі цілі? Всі живі? Чи можем бігти далі?..»
Фігура ватажка з’явилась між селян.
Зраділи всі: «Глядіть! Не згинув Жан Шуан!»
Жан мовчки услухавсь в ворожу канонаду…
«Утрат немає?» - «Ні!» - «Продовжить ретираду!»
Налякані жінки з маленькими дітьми
Кричали: «У гаю знайдем рятунок ми!
Біжімо всі туди!» Долаючи утому,
Мов ластівки, які від блискавки та грому,
Тікають стрімголов – так біг увесь загін.
(Сміливець теж біжить, коли у страху він.)
Тривожне сум’яття зростало без упину…
Розгублений дідусь хитав малу дитину…
Боялися усі полону, смерті, ран…
Спокійним залишавсь лиш тільки Жан Шуан.
Останнім він ішов і зрідка озирався...
Пронизуючий крик над лукою роздався.
То жінка молода відстала від усіх,
В той час коли загін у гай уже забіг…
Знесилена, бліда, під кулями самітна,
Селянка ледь ішла… Вона була вагітна.
Повітря роздирав її щемливий зов:
«Рятуйте! Поможіть! Ой, лишенько! Агов!»
Спинився Жан Шуан: «Це ж Жанна-Магдалина!»
Над лукою гула шалена стрілянина.
І жінка там була – немов жива мішень…
Здавалося тепер, що сам Христос лишень
Спасти нещасну міг десницею Своєю
Від смерті, що уже схилялася над нею…
«Хто-небідь! Поможіть!» - лунало знов і знов,
Але ніхто з селян на поміч не ішов.
І дощ з ворожих куль летів на бідолаху…
Із гаю вибіг Жан. Без паніки та страху
Під обстріл навісний він став у повен зріст…
«Агов! Я – Жан Шуан, ваш недруг-рояліст!» -
Він крикнув ворогам. «Ховайся!» - мовив жінці.
«Це їхній ватажок! - зраділи якобінці. -
Допоки не утік – у нього цільмось! Плі!»
Про жінку вмить вони забули взагалі,
Ніхто із них уже не бив по бідній Жанні…
Як дуб над пустирем, як щогла в океані,
Стояв на лузі Жан. Селянка бігла в гай.
Їй нісся крик услід: «Скоріше! Утікай!
Прикрию я тебе! Біжи! Не бійсь нічого!
Іще свою сім’ю зустрінеш ти, небого!
Співатимеш пісень і рватимеш квітки!»
Стріляли в ватажка ворожі вояки…
Та стоячи в страшній вогняній круговерті
Відважний рояліст сміявсь в обличчя смерті,
Зухвало Жан Шуан на «синіх» поглядав
Та шаблю догори спокійно підіймав.
Враз груди обпекла йому картеч ворожа…
Хитнувся Жан Шуан… «Помилуй, Мати Божа!» -
Він пошепки сказав. «Я ранений?.. Нехай!»
І крикнув: «Друзі, гей! Чи вбігла Жанна в гай?»
«Врятована вона!» - озвалися селяни.
«Ну й добре!» - мовив Жан. Знеможений від рани,
Безсило на траву звалився і помер.
Шуани! Ви були в полоні злих химер.
Та Францію усе ж не криєте ганьбою
В неправедній війні незламністю сліпою.
Злочинних королів, священиків, дворян
Так стійко захищав ваш мужній, щирий стан!
За темряву і гніт, за звичні вам устої
Ви гинули в боях як рицарі-герої.
У вашій сліпоті зворушливе щось є…
І хоч ми вороги – вітання вам моє!
Поборник істини, я мучусь у вигнанні
І зву братами вас – простих селян Бретані.
Боролись ви і ми усе своє життя…
Лиш ви – за давнину, а ми – за майбуття.
Ми дерлися уверх, на сяючу вершину,
А ви бажали знов вернутись у пучину.
Були і ми, і ви несхитні у бою.
Ідею кожен з нас відстоював свою…
Ви відкривали склеп, ми – замикали пекло…
Та полум’я добра у вас в серцях не меркло!
З любов’ю братньою єднаймось щиро ми –
Сини ясного дня з синами ночі й тьми!
Печально-ніжний гімн співаю, повен суму,
Я, воїн світла, вам – борцям за сіру стуму!
