У грудях лише туги згустки,
нещадно серце рве обман.
Сама собі обрала пустку –
розтанула, пішла в туман…
Навіщо ти мене влюбила,
надію нащо подала?
Злетіти в небо вже несила,
обидва зламано крила…
Та я й один у полі воїн
і це говорить не пиха.
Для мене нас було лиш двоє,
як палко я тебе кохав!..
А ти шукала лиш розраду,
писала жалібні листи…
Злякалась помсти ти за зраду?
Та я простив і відпустив.
Твоя уява заблукала,
наснилися якісь дива?
Чого тобі було замало?
Слова, одні пусті слова…
Так, не почавшись, обірвалась,
розтала в безлічі ідей.
Ти все ж писати намагалась
чи серце вирвати з грудей?!.
18.04.2020
