І буде день, тридцяте лютого,
Лиш раз в житті, то ж варто не проспати,
В ту днину пасмурну я поверну тебе,
Зруйную часу металеві грати.
Зітруться зайві знаки розділові,
Що обірвали нашу story незавершену,
Тепер ніхто не спинить на півслові-
Втомилися від безперервних екшенів.
Цю гіркоту в очах, полином зрошену,
Розвію, висушу, бо вже я знаю ціну
Тієї пристасті, що у серця іде, й непрошена,
По собі залишає там руїни...
Та ми з тобою є дотичними, суміжними
Одного почуття, що не вмирає,
Тож все відновиться, буває щастя й пізнім,
Давай на нього просто почекаєм.
Бо буде день, повір, тридцяте лютого,
Ця дата призупинить циферблати,
Я поверну, ти чуєш, поверну тебе,
Щоб́ більше вже ніколи не втрачати!́́