Розвіяні вітром думки, не вернеш
Даровані літом спогади, не забереш
Ти будеш пам'ятати кожну хвилину!
Лукаву і злу, дай Бог, і щасливу...
Яскравим прикладом буде балада
Про добро, зло, в нашому світі і зрада
Хто читав, не читав, а може і бачив
Як біля свого дитя, батько пиячив...
Ну як таке, скажіть, може бути?
Ну як свого чада мати може позбутись?
Невже у вас нічого святого немає?
Невже вас цьому хтось повчає?
Не бути таким, це є чиста відвага
Не бути черствим, це є просто повага
Повага до себе і свого людського
Повага до виховання, батьківського
Даром дарунки отримати хочеш
Та відплату, крізь зуби, зразу бурмочеш
Яка в нас година зараз не знаю
Але добротою явно всюди не сяє
Не дай упасти ти немічним людям
Вони віддячать всім що є в грудях
Подай руку дитині коли вона впала
Вона подасть тобі коли стара ти стала
Така моя думка, така моя правда
Яка б гірка вона не була, але варта
Інколи просто хочеться впасти
Упустити руки або рівненько їх скласти
Але не маєш права ти цього робити
Бо далі потрібно йти, далі жити
Тримати в руках себе і все навколо
І будеш з нагородою, повір скоро!
Буду вже байки я свої закінчати
Хватить говорити і хватить читати!
Тож життя я надалі вчитимусь цінувати
Кожну хвилину його відчувати
