Роздуми поета
Поети,ніколи не бувають щасливі
Долею,загнані у роздуми вічні.
До чужого горя,є співчутливі
І шукають ,вогник тепла у січні.
У безсонні ночі,їм не спиться
Заморене серце,щохвилинно щемить.
Розправляють,крила де сяє зірниця
Стукають,у храм щоб з Богом
говорить.
З жорстоким світом у одвічній боротьбі
Пригнічений люд,потішають у мові.
І із очей ,сльозу витирають сироті
Їхня гостра зброя,це є меч у слові.
Їх,душа ,не мовчить...а б'є,у дзвони
Словом ,причащають як святим хлібом
На троні ,із царя знімають корону
Знедоленим,осяюють путь ясним світлом.
Поет,через серце пропускає всякий біль
Висвітлює,відображає події сьогодення.
У затінку,шукає істину...землі,сіль.
Ночами ,пише вірші-одкровення.
М .Чайківчанка.