У старому осінньому парку
Ти палила останню цигарку.
Під дощем та чомусь не змокала.
Ти чекала... На нього чекала.
Вечоріло й ставало темніше.
Ти стискала цигарку міцніше.
Докучав тобі в'їдливий голод
Й прохолода, що вилилась в холод.
Телефон твій давно розрядився.
Та з'явитись він не потрудився.
Ти слухняно стояла на подив.
Час ішов, але він не приходив.
Так хотілося їсти і пити,
Що ти ладна була відступити,
Як побачила — йде — і за ручку
За собою нову веде сучку...
(05 листопада '19 р.)
Ну, вона хоча б на власні очі побачила, чого вартий цей чоловік.
несподіванне завершення 
