Нас чорних днів сновиддя облягло,
А ти лежала скромсана, зомліла:
Твоє чудове, незрівнянне тіло
Зневажене, принижене було...
Вкраїно-мати, підійми чоло!
Пахтів чебрець, яріли в полі маки,
І сходив день до вічної межі -
Отут колись святилися ножі,
За честь твою точилися атаки.
Молися, удовице, ненько-мати.
Ударив грім - і скресли всі льоди,
Льоди мовчання, рабства і терпіння;
Ти прийняла святе благословіння:
До Правди, до Свободи - до мети
Тропою незворотною іти...
Не нарікай, не кайся, не ридай!
Борися - нам зоріє Волі ера.
За Україну в бій зове Бандера.
Ти зброю з рук свою не випускай,
Бо кличе мати. Рідну захищай!
Тож хай грядуть нам ясні, світлі дні -
Пречисті дні оновлення зоріють,
Коли Любов, і Віру, і Надію
Приймемо в серце трепетне собі.
У боротьбі, брати, у боротьбі...
