Поцілунки торкались душі,
Що давно зареклася жити .
Я ось тут, вже стою на межі
У ваганні: тонути? любити?
Між бажаннями: влитись в асфальт
І п’яніти над морем солоним.
Я приречена жити, на жаль,
З нашим світом холодним, суворим.
Опаную таки, далебі,
Доленосну абетку небесну,
А тим часом - сховаю в собі
Мою правду важку і нечесну.
Я танцюю на кволій межі,
Наче промінь на волосині.
Мене кличуть живі міражі
І тумани в обійми хмаринні.