Ці тексти - відсотків на дев’яносто переклади і відсотків на десять - інтерпретації. Втім, коли переклади робляться з перекладів, інакше й неможливо. Та й взагалі будь-який переклад - це інтерпретація. І втім же, головне, найцікавіше, що в цих віршах є, сподіваюся, збережено.
ПОЕЗІЯ
Що більше замислюєшся над тим,
що думаєш написати,
то дужче тобі паморочиться в голові
від спроби зануритися
в темну неосяжну глибину.
І на дні цієї безодні,
з іншого боку тіней,
ледве видніє
непіддатна виявленню
форма істинного писання.
ВІТЕР
В деревах,
колючих кущах,
у листі, пелюстках, воді,
скрипучою тінню
по коренях
жилавого моху.
КОЛИ МАТИМУ ГРОШІ
Коли матиму гроші,
куплю собі чорну кобилу
і білого жеребця.
Побачиш мене, як я впевнено скачу
й навіть заснувши не падаю.
Навіть коли налякаєш коня.
Заскакую хвацько на білого,
поважно сиджу на чорній.
Ще настане той день, брате,
коли матиму гроші.
Куплю собі чорного пса
і білу кицьку.
ЗАЄЦЬ НА МІСЯЦІ
Нічні птахи
залишилися вдома;
дуже дощило опівночі.
А коли розбіглися чорні хмари,
птахи закружляли.
Мабуть, побачили зайця на місяці.
І я зміг побачити їх
і зайця на місяці.
ВІРШ
Річка біжить,
не спиняється.
Вітер летить,
не спиняється.
Життя біжить, аж летить,
і не повертається.
Я ПЛАЧУ
Я плачу, сівши отут
на цьому камені.
Плакати тут варто,
тут добре плачеться:
очі мої вже попухли.
Ми всі чомусь плачемо;
хтось більше, хтось менше.
Я плачу сьогодні,
крізь сльози дивлячись на світ.
Іноді не хочеш,
але тебе змусять плакати,
плач нас наздогяняє
й мусимо з ним помирати.
Немає спеціального дня
для плачу.
Тому плачу зараз,
поки можу,
поки вмію плакати,
поки очі не всохли.
Плач не продається,
плач священний для того, хто плаче,
і одна щиро виплакана сльоза
варта поваги того,
що не плаче.
ПТАШКА
Це не зірка прудка,
оце, що зблиснуло між соснами.
Це блакитна пташка.
ДУША ТВОГО ІСНУВАННЯ
Хай ніщо не злякає тебе на землі,
бо вкупі з тобою
народилося те,
що пильнує твої кроки.
Це душа твого існування,
її тебе берегти послали
звірі,
дерева,
скелі.
ОКО ВОДИ
В час найбільшої спеки
скипає бульбашками вода,
відновлена ритуальним танцем комах.
З дерева падає листя,
гойдаючись у повітрі.
Якісь листки заплутуються в павутинні,
якісь падають на воду
і пливуть по ній
без певного напрямку.
Подорожній вибирає плавуче листя,
щоб загасити спрагу,
що йому горло палить.
СПІВУЧА ПТАШКА
- Пташко, чому ти співаєш?
- Співаю, бо я весела,
бо щоранку світає.
А ти чому не співаєш?
- Пташко, чому ти співаєш?
- Співаю, бо я жива,
бо мене ще не вбито.
А ти чому не співаєш?
- Пташко, чому ти співаєш?
- Співаю, бо гарно довкола,
бо на небі є сонце.
А ти чому не співаєш?
ЩОДНЯ Й ЦІЛИЙ ДЕНЬ
Щодня й цілий день думаю,
що слід зробити,
скільки винен,
як платитиму,
куди йти, щоб віддати...
Краще бути койотом, вивіркою, вороною!
ЦІЄЇ НОЧІ СНИВ
Цієї ночі снив,
що несу на собі світ;
був на моєму плечі,
як величезна корзина.
Потім себе побачив
на ріжку молодого місяця
і знав, що якщо мене скине додолу,
помру від болю.
А потім побачив себе підсадженим
на хмаровий стіг.
Я розстібав зорі,
щоб частувати струмки.
Струс, що валив доми,
струсонув моє існування.
Це була моя мати, що струсонула гамак,
аби мене розбудити.
Тремтячи з переляку, підвівся,
а батько сміявся.
"Подайте йому води!" -
вигукнув він поблажливо.
Цієї ночі я снив,
що несу на собі світ.
Треба було продати його,
щоб не тремтіти.
ПАПЕРОВИЙ ЗМІЙ
Спогад -
це паперовий змій.
Помалу його відпускаєш,
дивишся, як він летить.
А в найбільшій височині
рветься нитка пам'яті,
й ти сідаєш думати, як нею панує відстань.
ЖІНОЧА ВИШИТА СОРОЧКА
Лицем до сонця, як ящірку,
кладеш її до скриньки, що пахне сосною.
Твою шкіру печуть квітки на твоїй одежі.
Цієї ночі, мабуть, тебе щипатимуть чоловіки та пташки колібрі.
А твоя радість - то нектар, що зі шкіри виступить.
Танцювати йдеш на свята, і коли задощить,
серце дня вивергає райдугу
на очі твої, на твою вишиванку.
Коли падає промінь, він підпалює небо,
і тоді розтуляєш свого ящіркового рота,
щоб пити його вогонь.
СУТІНКОВА КВІТКА
Ти сонце ночі,
що вибухаєш своїм віночком у сутінках,
коли денне світило ховається,
тихо прекрасне, в золотому вбранні,
ти втішаєш життя, поки ніч забирає собі своє.
Тільки знавець оцінить твою красу.
Сновида знайде собі мир у тобі.
Хто не цінує життя,
той не має очей тебе видіти.
Зможе лише коли серце його зміцніє.
Я ж не втомлюся тебе віншувати,
бо з дитинства ти частка мене.
Сутінкова квітко.
НАШЕ МІСЦЕ
Каже моя прабабця,
що коли знаходимо своє місце,
вже важко його покинути.
Також каже, що ми як метелики,
що літають десь далеко,
але завжди повертаються,
якщо знов не шукають шляху...
Шукаємо повернутися,
де зродиться надія,
де вітер сприятливий
і де кава пахне мокрою землею.
Наше місце може бути тут,
а може бути й там.
Наше місце - там, де серце тремтить як у танці
й очі мають свій блиск,
і тіло легке,
і крила готові до лету.
І де можемо бути вдячні за те,
що ми тут.
ПРАЦІВНИЦІ
Того дня, коли я помру,
як помирають зорі,
погасне вся моя втіха.
Поглянь, які гарні ці працівниці в полі.
Ходім танцювати з ними.
ID:
838694
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 13.06.2019 22:24:07
© дата внесення змiн: 13.06.2019 22:24:07
автор: BABA
Вкажіть причину вашої скарги
|
