У мами молодої,
у рябої Квочки
Сини-Курчатка і Курчатка-дочки,
Такі ж дрібненькі
та м’якесенькі вони,
Коротконогі ці веселуни!
То бігають від Мами
і до Півня-тата,
То заховаються у кущ за хату,
Або на сонці
гріють шубочки свої.
І заздрили усі міцній сім'ї.
Старий Сірко
дививсь на це домашнє диво:
- Яке ж потомство в Квочечки красиве!
Та й вирішив
погратись із птахами сам,
Й сусідського підмовив ще він пса:
- Курчатка з Квочкою
гребуться біля гною,
А ти, Рябку, скоріш іди за мною.
Та й заходилися
Курчаток лоскотать.
(Не дуже їх цікавила і стать).
А Квочка бігала,
кричала, крильми била,
І, хто зна, що б іще вона зробила…
Аж раптом… Бабця,
чуючи страшну війну,
Дрючка взяла… Сірко… мерщій гайнув.
За ним – Рябко.
Курчатка, злякані, як діти,
Біжать до Квочечки та й ну, галдіти
По-своєму:
герої ж бо, мовляв, які…
Ніде-ніде не водяться такі!
Серед людей
частенько теж таке буває:
Біда прийде і, поки ще триває,
Не чути й слова,
а коли уже мине,
То кажуть: - Похваліть тепер мене!
Ганна Верес (Демиденко).
Оце такі є між людьми..Хто їх такими зробив черствими???
