І що за цим стоїть, мені цікаво,-
в куті де мерехтять вогні,
воно із-за спини собі лукаво
сміється у моєму сні...
"Куди ти йдеш?",- воно мене питає
"Живеш ще досі у брехні?
Безкрайності твоєї вже немає,
вона сховалася в мені!
Невже, вона ще досі і не знає,
що я усім керую тут!?",-
і голос в сміх лукавий поринає,
мене затягуючи в кут.
"Життя обчислюється вдих на видих,
і в результаті вийду я,-
ніщо не варті твої краєвиди,-
в руках моїх людське життя!
І грань тонка, сама все розумієш,-
ми бачились з тобою вже.
У дзеркалі, в якому ти старієш,
душа тебе лиш вбереже!
Вона одна могутніша за мене,
її не вб'ю ніколи я.
І навіть холод й полум'я шалене
не одбере її биття!
Я відділяю тільки душу й тіло,
і залишаю плоть собі.
Протри лице своє від болю сміло,-
прокинутись уже б тобі."
І голос стих поволі у розмові
у сні, де я тебе шука́,
мене торкнулись промені ранкові,-
тепер я знаю - це твоя рука...
