Ти дивишся, як він запихає
кістляву стопу у порвану шкарпетку,
через діру у якій видніються глибокі тріщини на п'ятці,
що вже стали хронічними
і ускладнюють рух не лише
у вірному напрямку
до, з дитинства омріяної, цілі,
а й до найближчого магазину,
де зустрічаються такі ж як він
любителі затарюватися на останні
копійки,
знайдені в підкладці зношеного плаща,
що залишився без ґудзиків після
зухвалого пориву вітру
і вже не захищає від
шквалу життєвих невдач.
Ти дивишся без осуду
й без надто виражених емоцій
будь-якого забарвлення,
лиш з усвідомленням того,
що з часом сама сидітимеш
на його місці,
бо тобі у спадок перейде шкарпетка,
діра і важкість на серці,
та діра, яку вчасно зашивши,
можна було б уникнути
попадання всередину гніву, люті
і тотального взаємонерозуміння,
котрі геть розпоясавшись,
ховають голку з ниткою углиб
пульсуючого органу,
наче у гольницю,
не залишаючи йому іншого вибору,
як обливатися липкою кров'ю,
збиватися з розміреного ритму
і, відмежувавшись від наболівшого,
передати віжки правління органу
мислячому,
який проведе обрахунки
згідно власної системи цінностей
і вирішить навіть не дивитися
на твоє вовтузіння з колготками.
