Була люта зима. Снігу намело аж по самі вікна. Дівчинка Орися дивилася у вікно. Наближався Святвечір. Весело падали сніжинки на великого сніговика, який вони вдень виліпили з татом. Сніговик був зростом з тата, з блискучою цеберкою на голові, замість носа в нього була довга помаранчева морквина. В руках дворова мітла, замість гудзиків – чорні вуглинки. Словом гарний був сніговик! А як іще може бути, коли татко з донькою так старались. В хаті весело миготіла гірляндами штучна пухнаста ялинка. Круглолиці шари переливалися в різнокольорових барвах мішури. «Ще мине ніч, і завтра буде Різво – думала дівчинка. Свято усіх народів, як каже мама. Божий Син народиться з першою зіркою на небі.» А сьогодні має бути Багата кутя. На почесному місці під образами на столі стояв «дідух» – святковий сніп з пшениці. Мама розповідала, що в цей таємничий вечір можуть прийти в гості предки. Дівчинка подивилась на небо і провела тоненькими пальчиками по холодному склу. І тут мама покликала маленьку Орисю:
–Доню, йди до столу, будемо вечеряти.
Дівчинка підбігла до столу. Він був застелений гарною білою скатертиною.
–Починай їсти з куті, – попрохала мама. Кутя добра, з медом і маком. Кутя була в гарному глиняному горщину під яким лежало пахуче сінце. Тато запалив свічку. І прочитав молитву. На столі було дванадцять страв, як і має бути на Святвечір. Орися спробувала спочатку кутю, а потім свою найулюбленішу страву – капусняк. Він був ще гарячим, прямо з печі. Дівчинка дмухала на нього і казала:
–Мамо, в тебе капусняк, найдобріший у світі. Коли нам в садочку дають, він не такий добрий! Мама відповіла:
–Звісно, він же не домашній.
На столі стояло багато смачних страв. Окрім куті були: млинці, голубці, вареники з капустою, червоний борщ з грибами, тушкована капуста, пісні пиріжки, оселедеці, квасоля, капусняк, пампушки, і звісно ж – узвар. Але дівчинка чекала Різва. Коли запахне смаженою домашньою ковбасою, посередині столу буде смажена гуска з яблуками, а під ялинкою звісно – подарунок. Тато мовчав. Він не любив багато розмовляти, як то кажуть «тільки по ділу.» Орися скуштувала ще дві пампушки, і вдосталь наїлася. Доки дорослі вечеряли дівчинка допивала узвар і думала:» А можливо сніговик на Різдво оживе. Це ж таке свято!»Коли родина повечеряла Орися подякувала батькам, і швидко побігла назад до вікна. Дівчинка склала долоні одна до одної і попрохала : »Сніговику оживи, я дуже хочу! А сама подумала: Мама ж казала, що в такі свята трапляються дива.» А Орисі дуже хотілося мати нові ковзани, і щоб її сніговик в це таємниче свято ожив. Орися глянула на батьків, чи не почули, що вона казала. Та в батьків були свої справи. Вони готували кутю до хрещених Орисі.
Сім’я відвідала хрещених Орисі. І дівчинка несла додому цілий пакунок цукерок, горіхів, яблук і сто гривень! О, які в неї гарні були хрещені! А мама з татом знову ж таки несли кутю, тільки не свою – а хрещених. Дівчинка так втомилась за цілий день, що коли вони прийшли додому одразу заснула. Мама навіть не помітила, коли Орися сама лягла в своє ліжечко . Вона тихенько підійшла до донечки, вкрила її пухнастою ковдрою, поцілувала, і сказала:
–«Солодких снів тобі, моя люба».
Ранок розбудив дівчинку гарними колядками хлопців-школярів. Хлопці пришли, коли на дворі тільки почало світати. Дівчинка почула, як голосно заспівали в хаті, і виглянула з кімнати. Орися послухала колядки, і миттю побігла до вікна. Тато підійшов до донечки:
–Орисю, ти нам заколядуєш?
–Не хочу!
–Чому?
–Бо моє бажання не здійснилось!
–А яке твоє бажання?
–Я не можу сказати тобі, тато. Це – таємниця.
–Доню, ще ж не вечір.Можливо твоє бажання ще здійсниться. Потрібно тільки вірити. Ходімо провідаємо нашого сніговика.Орися миттю вдяглася і вибігла на двір. Тато вийшов за нею. Вони стали біля сніговика і Орися запитала:
–Тату, а чому він не оживає?
–Доню, можливо це відбувається вночі, коли ми спимо, і нічого не бачимо. Раптом з сніговика впало відерце і з нього випали ковзани.
Орися присіла, взяла до рук ковзани і запитала:
–Тату, а що це?
–А хіба ти не бачиш?
–Ковзани.
–Я про них мріяла.
–Тату, вибач, Різдво це – дійсно чарівне свято.
–От бачиш, значить сніговик все-таки оживає, та тільки вночі, щоб ніхто не бачив. Де ж взялися ковзани, і зараз відерце впало. Він хотів напевно подарувати тобі ковзани на Різдво. Бери вдягай і катайся. Дівчинка взяла ковзани і швидко побігла до хати. З хати пахло смаженою домашньою ковбасою.
ID:
814322
Рубрика: Проза
дата надходження: 18.11.2018 16:40:21
© дата внесення змiн: 18.11.2018 16:40:21
автор: Людочек
Вкажіть причину вашої скарги
|
