Осінь назавжди прощається з нами,
Холодні сльози дощу на землю ллє.
Багряним листопадом стелиться,
Та по світу від нас назавжди іде.
Залишає пониклі грона калини,
Що червоніють на голому гіллі.
Засохлі плоди соковитих вишень,
Які на деревах високо вгорі.
Розділа і приспала старі тополі,
Що дрімають уже, ген там, на горі.
Тільки красуються зелені смереки,
У темно- зеленому хвойному вбранні.
Пожовтіли, недавно зелені трави,
Іній сріблиться щоранку на землі.
Спішать в гори Карпати снігопади,
Ох, і не весело нам буде тоді!
Осене, моя багряна чарівнице,
Покидаєш мене ти назавжди.
Я, весняне сонце чекатиму,
З надією, що уже не буде вражди...
З надією про мир- буду ждати весни ...
Гарно! Чекають нас і довгі ночі,і короткі дні,і снігопади,і морози,кущі й дерева в білому вбранні...Переживем,діждемося весни,а ще б хотілося діждатися кінця війни...
Прекрасно,чуттево,з любовію і надією написано вірша! 
