|
Відтепер у Соні день розпочинався по-іншому. Вона вставала о шостій ранку. Клала на коліна ноутбук, натискала кнопочку "пуск", набирала пароль, заходила у facebook. Клацала приватні повідомлення... Її серце починало радісно битися. Є, є знову від нього лист.
" Дорога Соня, довго шукав книжку Януша Вишневського "Самотність в мережі". І, нарешті, знайшов. Ви так гарно розповідали мені про головного героя, що я захотів її прочитати від початку й до кінця.
Мушу признатися, відколи я знайшов вас у цьому дивному віртуальному світі, моє життя докорінно змінилося. Я хочу читати те, що читаєте - ви. Я хочу дивитись ті фільми, які дивитесь - ви. Я хочу бути з вами на одній хвилі. Я раджуся з вами, думаю, а що б сказала моя Соня.
Сьогодні вночі було безхмарно. Я вийшов на балкон, запалив цигарку, дивився в небо і думав про вас. Зірок було багато, але одна сяяла найяскравіше. Я назвав її вашим ім"ям - Соня".
Соня - жінка у віці. В такому віці, коли літо неждано-негадано повернуло в осінь.
Егей, водій, ти не туди звернув! Мені ще їхати й їхати літньою дорогою. А ти різко повернув кудись убік. Тут уже жовті листки, сонце так тепло не гріє, пташки не так дзвінко співають...
Одним словом, Соня була у віці, коли в сорок п"ять - баба ягідка... А, може, й трішки далі, коли ягідки перестиглі, й цвиркають солодким соком, лише до них діткнешся. Висока, повнувата, одначе зайві кілограми їй личили. Додавали статусу. Одягалася Соня у брендові речі. Могла собі дозволити. Бо не перший рік очолювала власне й успішне рекламне агенство.
Зрештою, видаю таємницю: Соня зовсім була не Сонею. Себто, Сонею вона була лише в соціальній мережі Facebook. Колись вона зареєструвалася під таким іменем, причепила декілька фоток якоїсь невідомої, але дуже привабливої актриси. Ділилася з підписниками веселими історіями з власного життя і з життя своїх коліжанок, з гумором коментувала політиків, цитувала улюблені вірші. Вона добре володіла словом. Тому її сторінка була "жива", цікава. Під її постами завжди велись дискусії. Вона вирішила і надалі залишатися Сонею. До речі, їй завжди подобалось це миле ім"я - Соня, а своє власне - Лоліта, просто терпіти не могла. А з віком до дивного імені додалось ще й по-батькові - Лоліта Федорівна. Цікаво, у кого було таке почуття гумору: у мами - бібліотекарки, чи в батька - простого токаря на заводі.
Але є ще гірші. Он, Агриппин Тютькін...
Лоліта Федорівна ніколи не була заміжньою. Та й хто б витримав її складний характер. В агенстві всі аж трусяться, коли викликає когось "на килим". Особливо, отой хлюпік і невдаха Агриппин Тютькін. Вона навіть в словник заглянула, що це ім"я означає. Ха-ха, дикий кінь. Та який з Тютькіна дикий кінь. Тютькін, та й Тютькін.
" Дорога Соня. Пройшов ще один день. Я зранку забув дома телефон, а на роботі усюди камери, то й одним оком не вдалось поглянути, чи є від вас лист. Ледве дочекався закінчення робочого дня. Переступив поріг квартири і одразу в facebook. Є, є лист від моєї Соні.
Ви знаєте, Соню, я сьогодні задумаю бажання, аби ви мені приснились. А коли людина чогось дуже хоче, то все обов"язково збудеться. Зранку я не захочу пробуджуватися, бо ще триматиму вас у своїх обіймах, вдихатиму аромат ваших ніжних парфумів. Присніться мені, будь ласка, присніться..."
Лоліта Федорівна почала уже звикати до його листів. По декілька разів перечитувала, переглядала фотографії чоловіка, який вмів так гарно писати. Не чоловік, а - мрія. Приблизно її віку, високий, стрункий, зі смаком вбраний. Вау... На одній знимці він на лижах у Буковелі, на іншій - уже на морі підкоряє хвилю, ще на одній годує з руки білочку...
Соня-Лоліта не знала, чи наснилась вона йому цієї ночі. А от він їй приснився. Брав за руку, тулив до свого серця, шепотів щось у вушко. А вона сміялася, сміялася...
- О, наша видра вже вже пре, зараз дасть нам наганяй, а ще може й премію зніме, - зашепотів Агриппин Тютькін колезі.
- Тютькін, зайдіть до мене, - з порога кивнула шефиня.
Тютькін завжди боявся жінок. Спершу владної мами, яка ненавиділа, коли їй перечили, потім дружину, що була, наче сестра-близнючка його мами. До речі, дружина сама його давним-давно покинула. А тепер, як вогню вогненного, він боїться шефиню - Лоліту Федорівну...
Лоліта нині була в гуморі. Наче помолоділа. Усміхалася. "Хм, до чого б це, - подумав Тютькін, - може, хоч нині ураган пройде стороною."
Урагану не було. Шефиня попросила Тютькіна залишитися на роботі у понаднормовий час. Мусово завершити рекламу для одного підприємства. Навіть, премію обіцяла, якщо робота сподобається клієнтам.
"Дорога, Соня. Даруйте, уклінно даруйте мені вчорашню мовчанку. Мусів завершити важливу роботу. Наша "медуза-горгона" не може ні на кого понадіятись, окрім мене. Мусів до ранку завершити один важливий проект.
Уявляєте, Соня, нашу горгону зовуть Лоліта Федорівна. Лоліта, та ще й Федорівна... Страшна, як атомна війна... але не хочу про неї... хоча горгона обіцяла мені премію. І ми поїдемо з вами, туди, де будемо лише ви і - я, і де світитиме яскрава зоря,яку я назвав - Соня..."
ID:
811006
Рубрика: Проза
дата надходження: 23.10.2018 13:23:23
© дата внесення змiн: 23.10.2018 13:23:23
автор: ОксМаксКорабель
Вкажіть причину вашої скарги
|
