Жила в одному селі баба Параска. На літо до неї приїжджав з міста онук Миколка, щоб відпочити в селі, зустрітися з друзями, з якими ріс, поки не виїхав з батьками до міста, й бабцю потішити. Тримала вона корову Товстуню, гусака Шипуна, кицю Нявкотуню та пса Буркуна. Товстуня бабці молоко давала, Шипун пір’я, з якого бабця зривала пух, Нявкотуня миші лапала, а Буркотун охороняв подвір’я та дім. Господиня тварин годувала, тепле житло їм давала. Й вони були вдячні їй за це, слухали бабцю, завжди трималися купи – вчотирьох гуляли, пісні співали, в «Лови» чи у футбол грали старим подряпаним м’ячем, який віддав їм Миколка минулого року, коли йому мама купила новий. Дружбі, яка була між тваринами в цьому дворі, заздрили всі довкола: і корови, й кози, і пси, і коти, і гуси, й качки, й індики, і навіть миші та голуби.
Хтось іншим цю дружну четвірку в приклад ставив, а хтось і заздрив їй, як от бик Ревун, кіт Дряпун, собака Хруня й індик Стрибун. Зібрались вони яось у тітки Васелини, що жили по ліву сторону від Миколкової бабці, та й стали думати над тим, як розвалити дружбу мешканців її. Думали, думали та й придумали. Кожен з тих, що зібралися на пасовиську, мав виманити одного із підданих Параски. Бик мав принести корові букет квітів і запросити її на вечірню прогулянку до річки Березниці, що текла за три кілометри від її дому. Кіт мав купити два квитки в касі лугового театру й повести кицю на концерт цвіркунів. Хруня мала запросити Буркуна на вечерю при свічках до єдиного в селі кафе «Ластівка», замовити йому бульйон із м’ясом. Індик Стрибун – завести Шипуна до магазину «Секондхенд» по обіді. Саме тоді туди мали завезти новий товар. Якщо б Гусак вибрав собі щось гарненьке, Стрибун заплатив би за це. Як домовились злодуми, так і вчинили. Зробили пропозиції підданим баби Параски, й ті погодився провести вечірній час у їхньому товаристві. Коли надворі почало темніти, пішла господиня до хліва й узялася за голову – ні корови, яку треба було доїти, ні пса, який мав охороняти дім, ні кота, який повинен був миші ловити на подвір’ї, ні гусака не було. Гукала, ходила довкола дому, поза ним, не знайшла тварин, як у воду канули.
Під ранок, правда, знайшлися. Вишикувалися перед ворітьми й стали бабу з хати викликати.
«Хочу їсти, пити!» - ричала корова. «Хочу молока», - стогнала киця. «Хочу борщу і кістку з м’ясом», - скавулів пес. «А мені б зерняток хоч із кулак», - шипів гусак.
Вискочила господиня. «А…, їсти хочете? – спитала. – Де ж ви були всю ніч?»
«Ми… ми… , - промичала корова. «Не раби!» – закінчила думку киця. «Маємо право на власне життя», - додав пес. «Так! Так!» – підтвердив гусак.
«Ага! Маєте право! Ну, то йдіть від мене і живіть, як хочете, за своїм правом», - мовила пані Параска й зачинила за собою спершу ворота, а потім і двері дому.
«Що будемо робити?» - спитав Шипун. «Та підемо на луг, там щось конче знайдемо собі» - мовила корова.
До перших холодів перебивалась четвірка, як могла. Корова та гусак жували траву, якої ставало все менше й менше. Кіт миші лапав, кількість яких теж зменшувалась. Найгірше було псові, той не міг собі нічого путнього знайти. Тож став вислужуватися перед пастухами, поки ті пасли корів, навертав парнокопитних до гурту, й за це вони давали йому кусень хліба чи миску молока під вечір. Буркотун помітно схуд. Решта тварин теж мали не приваливий вигляд. А тут ще й позастуджувались, почали кашляти, не звикли жспати надворі, де було холодно вночі. Якусь лікувальну траву їм приносила, коли знаходила, корова, та вона мало допомагала.
Коли вдарив перший мороз, випав сніг, друзям стало ще гірше.
- Як ми тепер будемо? В баби так тепло було в хаті біля печі, – сказала киця й заплакала.
- Та і я в неї мав буду з килимом. Треба вертатися до господині, - мовив пес.
- Чи схоче вона нас прийняти? – засумнівався гусак.
- Не відомо, але проба грошей не коштує, - вставила своє слово корова.
- Згода! – мовили всі в один голос.
- Тільки ж до господині треба йти не з порожніми лапами, а з подарунками, щоби хоч якось задобрити її, - зауважив гусак.
- Так, - погодилися всі.
Корова мала трохи насушної трави, яку сховала на чорний день в ямці під горобиною. Друзі зв’язали її знайденим на пасовиську шнуром й закинули утворений тюк подрузі на спину. Гусак нащипав з кущів ягід глоду й калини, кинув їх до торби, яку знайшов біля загаслого вогнища. Буде бабі на ліки! Пес витягнув зі сховку підкову, яку знайшов влітку біля річки, подарує господині на щастя. Киця – руту-м’яту з дупла верби, нарвала її ще до перших приморозків, дасть бабці, щоб чай із неї варила. Взяли друзі дари й рушили до села. Підійшли до брами бабусиної хати, стали гукати господиню.
- Чого прийшли? – спитала, коли вийшла.
Опустили голови.
- Та говоріть вже, слухаю.
- Хочемо повернутися до вас, наша найкраща в світі господине, - мовила корова. – Недобре нам надворі, застудилися ми.
- Ми зрозуміли, що вчинили не правильно, - проскавучав пес.
- Дурними й невдячними були, - прошипів гусак.
- Пробачте нас, - на сам кінець пропищала киця.
- Ну, якщо ви усвідомили свою провину, розкаялись, то так цьому й бути, пробачаю вас. Повертайтеся додому.
Бабця Параска відчинила браму. Всі тварини радо зайшли на подвір’я, поклали перед нею свої дари. Господиня блудників нагодувала, напоїла і спати вклала. Й зажили всі так, як і раніше – дружньо та весело. Корова молоко давала. Пес дім сторожив. Киця миші ловила, бабі спину гріла. Гусак пір’я нарощував. Баба їх любила. Коли до села приїхав Миколка з батьками, то бабці привіз картину, яку намалював власноруч, а тваринам шайбу й чотири хокейні ключки (гроші на них відкладав). За два тижні, поки мав канікули й гостював у бабусі, навчив тварин на ставку, який колись його дід викопав у кінці городу, грати в хокей. Мали вони, чим розважитись аж до весни. Не слухали більше корова, пес, кіт і гусак нікого, окрім бабці та її родини. І добре їм жилося.
ID:
810734
ТИП: Проза
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Пейзажна лірика й вірші про природу
дата надходження: 20.10.2018 20:30:37
© дата внесення змiн: 14.04.2021 13:03:33
автор: Крилата (Любов Пікас)
Вкажіть причину вашої скарги
|
