|
Багато каже хто, що зорі - всі холодні,
І не чекай від них тепла, усі вони - як лід...
Що шлють свій блиск лише й літають у безодні,
Що мертві всі вони, і що зважать на них не слід...
Та кажуть ще, що і без них прожити можна,
Який же толк із них: чи є вони, чи ні?.. Дарма...
Ще кажуть: місяць є, і жодна з них не зможе
Його пересвітить повік, що доля їх сумна...
Та я цьому не вірю - бути так не може!
Раз є вони вгорі - комусь потрібні, і горять...
І світло їх ще стане при нагоді, схоже,
Тому, хто вірить в це, мабуть, тому вони яскрять...
Я вірю в це! Ба більше - впевнений у цьому!
Що зорі світять кожному із нас - вгорі, з небес...
Що в кожного вона - своя, і річ не в тому,
Чи бідний, чи багач - зоріє ними неба плес...
А те - твоя зоря як світить, і чи гріє...
Залежить, впевнений, від кожного із нас, повір -
Від того як живеш, і що в душі жевріє,
Так і світитиме вона - хоч вір, а хоч не вір...
Не гріє, мабуть, зірка того, хто не любить,
Хто жив абияк, не творив, а лиш себе жалів,
І лаяв долю без кінця, таких - все нудить...
Я певен, в них життя пусте: летів собі - й згорів...
Хай кажуть там собі, мов, світять та не гріють...
Та знаю я, моя зоря - горить, палахкотить...
І не лише мене вона зігріє... Вірю -
Й тоді, коли піду я в інший світ, буде світить…
Анатолій Розумний
19.10.2018
ID:
810615
Рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата надходження: 19.10.2018 20:41:47
© дата внесення змiн: 23.10.2018 18:06:51
автор: Анатолій Розумний
Вкажіть причину вашої скарги
|