Безшумно впав один листок,
Приліг, неначе відпочити.
Йому б повітря ще ковток,
І ще б хоч трішечки пожити.
За ним упав іще один,
А потім зграйка полетіла,
(Таке життя й людського плин)
Неначе чайки легкокрилі.
Хтось полетить за журавлями,
Якщо він місце там знайде,
Чиясь душа пройде стернями,
І просто так собі піде..
Лиш озирнеться на хвилинку:
Не все почув, не все сказав.
І із сльози уже крижинка,
Розтане тихо поміж трав.
Це буде потім, хай колись,
Таке життя, не переробиш..
А зараз мова йде про лист...
І все ж подібне щось знаходиш....
Осіннє натхнення... Якби листочок тільки знав, що вірш поет йому писав, не впав би він, а полетів!.. І на плече б йому присів
Щемний вірш, Надійко! Душевний...
Ни что в нашем мире не совершенно и всему приходит свое время. А на месте опавших листьев, вырастут новые, красивы... И у людей также...
Спасибо за размышления.
В четвертом катрене описка " озирнеТься"
С одесским теплом, я.
Якби листочок тільки знав, що вірш поет йому писав, не впав би він, а полетів!.. І на плече б йому присів 
