Дивлюсь на це фото…
Ще не тронуте моє
дитяче щастя…
Ти зводилась за золоті кружечки,
Котрі пани давали на свята…
Може тому й сама ти золота
Постала мов духм’яний мед із гречки…
Смола лісів деснянських та солома
Змагались із блакиттю Божих сфер…
Та щастя,- зась… Червоні… Цар помер
З сім'єю… Тут ,- "бандити,, та ревкоми…
Погас синок в Микити… Ще один…
З голів кремлівських зірвано утори,-
Тирана кара - те голодне горе...
Колгоспи… Не злічити злих годин…
Війна туди…Війна назад…Сліз - море…
Микита вижив… Прожував полин...
Синочок підростав іще один,-
Уже школяр…Цей, певно, смерть поборе…
І поборов…Батьків от тільки жаль,
Та хати… Бо такої вже не буде,-
Дивлюсь на фото...Щем терзає груди,
Та прижилась там світла ця печаль…
Хтось гляне й скаже,- злидні звідусіль
Проглядують,- і в хаті, і з-за хати...
Не думалось про це...Бо хліб та сіль
Були завжди... Та - царські ці палати!..
Це звідси я пішов в своє життя,-
Шукати те, що й зараз тільки сниться!..
колиска життя...
