Минає рік від мого натхненного божевілля,
Коли я вперше у чорнім світлі впізнала чорне –
Не темно-синє, не фіолетове, не потворне,
А справжній колір, єдиний колір свого дозвілля.
Я пів життя прожила щаслива, але в омані,
Сама собі зірочки ліпила в калейдоскопі.
Моїй харизмі рожеве й біле непритаманні,
Та я ж принцеса, тому носила стрічки на попі.
Усім навколо завжди старалася догодити.
Не помічала: чим більше годиш, тим ти дурніша.
Але приходить потреба сплачувати кредити –
І раптом бачиш, що не для тебе вузенька ніша.
І ти руйнуєш ляльковий дім, бо ти вже не лялька,
І не принцеса, а справжня відьма, потворна й хижа.
Це відкриття не страшне – щасливе. О дивовижа!
Бо ти нарешті душі і тілу сама хазяйка.
Хай буде важко: я ж звикла жити в комфорті й тиші,
А тут ступаю на шлях новий, де незнано слизько
(В старій оселі згоріло все: ковзани і лижі),
Та це початок – і сподіваюсь: кінець не близько.
10.06.2019 р.
