Вона для мене вмерла. Не за раз.
Та навіть крицю пробиває слово.
У вирі злості, заздрості, образ
Сама себе втопила поступово.
За нею плачу. Бо вона була
Колись весела, щира і завзята,
Мені чіпляла два своїх крила –
Так-так, була народжена крилата.
А потім… Не помітила, коли
Вона їх проміняла на посаду.
Звела навколо глиняні вали,
Сприймала співчуття, неначе зраду.
Як справжня королева – Снігова, –
Єдине цінувала: виконання
Своїх наказів. Важила слова
На терезах примарного визнання.
Хай Бог їй допоможе досягти
Отих висот, куди вона так пнеться!
Хай збереже її від самоти
І вийме скалку з крижаного серця…
