На ноті ре фальцет Аля-Висоцький
зривається і фальш-акорд бере.
Та то нічого... все нове – старе.
По вертикалі – у найвищій точці
закушуються віскарі по-флотськи,
і п’ється ель, і горло не дере.
Змагаються і зозулясті, й півні:
«Давайтє нашу»! А слова – чужі.
Ми стоїмо по два боки межі.
Стаємо п’яні – рівні, але різні
і дуже своєрідні, та не рідні
моїй незазомбованій душі.
І наче марять горами скитальці,
які самі не лазили ніде,
хіба що у готелі на біде.
І як із ними випити по чарці?
І як у очі глянути москальці,
що при лампадці на Гундяя жде?
