есе
Душа – так милий інструмент,
універсальний, тож від Бога...
Як чистий перелив струмка
з джерелець, що біжить у полі...
Де жайворонки з висоти
пісні нам радощі співають.
Струмок нас в тополину тінь
веде – там прохолода віє...
Й умиротворення цей дух
посадить під листви шумління
і соловьїне откровення
заколисає трохи нас...
З малесенького озерця
блиск білих лілій споглядає,
і по небесному так пестить,
немов-би знає нас давно...
Приліг на мураву-траву,
чуть стало дивний звук цикади,
картини милії відради
перед очима вже біжать.
Й поринувши в короткий сон,
що бачиш ніби вже не вперше
крізь дні сумні, часом смішнії,
в житті казковому земнім...
Хто нам з тобою їх придумав,
що ось майнув сюжет ізнов:
за поворотом повороти
могли тоді ми відшукать?
Знайтись в яскравий, ясний час
серцем до серця доторкнутись,
й життів новітніх відродить –
для світу знову повторитись...
Сопілкою відкрить завісу
і прозвучать в усьому Всесвіті –
Душею висот Небес дістать,
в Світи навкруг Любов даруючи...
09.07.2018р.
Любовь даря в Миры иные
эссе
Душа – так милый инструмент,
универсальный, ведь от Бога...
Как чистый перелив ручья
из родничков, бегущий в поле...
Где жаворонки с высоты
нам песни радости вещают.
Ручей нас в тополину тень
вдруг заведёт, прохладно станет...
И умиротворенья дух
посадит под листвы шумленье
и соловьины откровенья
нас убаюкают чуть-чуть...
Из маленького озерца
глаз белых лилий созерцает,
так по небесному ласкает,
как будто знает нас давно...
Приляг на мураву-траву,
стал слышен где-то звук цикады,
картины милые отрады
перед глазами побегут.
И, погрузившись в краткий сон,
что видишь будто не впервые
сквозь грустные дни и смешные,
по жизни сказочной земной...
И кто их нам с тобой придумал,
что вот сюжет мелькнул опять:
за поворотом повороты
могли тогда мы отыскать?
Найтись в столь яркий, ясный час
и сердцем к сердцу прикоснуться,
и жизней новых возродить –
для мира снова повториться...
Свирелью занавес открыть
и прозвучать во всей Вселенной –
Душой высот Небес достать,
Любовь даря в Миры иные...
09.07.2018г.
