рушниковій вклонившись дзвіниці
понад вишитими берегами
чумакує край столу сільниця
круторогими гей пирогами
це сільце на чужій україні
проминаючи вкотре краями
все питає їх роду-коріння
все питає чи сіль це краяни
сіль землі роз’їдає постоли
і темніють миряни в світлицях
і встає все село навкруг столу
і сальце проступає на лицях
між полумисками і мисками
ми всі хати свої ставим з краю
не мандруєм даремно містами
не шукаєм солоного раю
ні постою під ніч ні постелі
покидає чумак тканий берег
шлях чумацький зорить через стелю
і веде до солоних америк
