Залиті спомином закохані вітри,
В сльозах твоїх купається луна,
І не поможуть найзаможніші майстри,
Коли життям зневірена сповна.
Шукаєш смутку у найкращих днях,
І не розквітне серце навесні.
Лиш тільки тіло не сотворене на прах
І дожива свої останні дні.
Де чуда ждать? Як виплисти з безодні?
Невже спастись від гніву не удасться?
Один урок, що вчора, що сьогодні:
Спасе від смерті тільки справжнє щастя!
Ти ходиш по землі і бачиш ранки,
Знаєш дорогу ти до маминого дому.
Цінуй усі свої недоспані світанки,
Цінуй ти навіть ту смертельну втому.
Не кожен може з гордістю сказати,
Що бачив світ, його найближчу мудрість.
Життя із чистого не зможеш ти почати,
На цій планеті кожен тільки гість!
16.05.17
