Іду стежиною по полю.
Та серце так болить.
Життя від спеки все вмирає.
Немає сил вже жить.
Засохли трави всі від спеки.
Мурахи ледь живі.
І навіть коники сховались
від сонця у траві.
Ще кілька днів назад
це ж поле сміялось і дзвеніло.
Стрибали коники зелені.
Петрів батіг цвів-диво.
Дививсь очима в височінь.
А небо дарувало
його квіткам блакитний колір.
Мов фарбу розливало.
Гуділи бджоли.Мед збирали.
Мурахи копошились.
Тепер дивлюсь-пустеля гола.
Де ж все життя поділось?
А відповідь-убила спека.
Останні роки вже
немилосердно сонце гріє.
Вбиває все живе.
Вмирають тихо і спокійно.
Без крику і без сліз.
Засохлі квіти і мурашки.
І смерть панує скрізь.
