Моя невиплакане пісне,
Мій недоболений пороже,
Тебе в кулак затисла тісно –
У клітці птаху бути гоже?
Спинив ясир плачу повстання –
Що сила волі? Сліз в’язниця.
А ти співаєш, мов востаннє,
Вночі турбуєш – знов не спиться.
Моя ти райдужна гризото,
Скупе тобі дісталось сонце:
Ліміт – дощам, яснінню – квоти.
Чому ж лиснієш так пророче?
Це не розправа, рідна, – захист:
Уб’є тебе чужа нещирість,
Укриє слів байдужих настом,
Голодний світ поглине сірий.
Чому ж ти крила б’єш-ламаєш,
Скажи, з якої це причини?
Чому так прагнеш небокраю?
- Без сліз крилатість – половинна.
Дощить природа яблунь цвітом –
Роситься погляд.
Як же важко
Бутон долоні розпустити...
Лети! Співай, нестримна пташко!