І біжу знову я по задвірках
цим життям трепетним, неповторним...
Вечір наче прощається, горній,
сонмом місячним солодко й гірко...
У дворі запах терпкий бузковий,
о весна, як же ти швидкоплинна,
бо не вічність тут світом полинним –
лиш повторення, форми обнова.
В тополиному краї, так дальнім,
солов'ї і зозуля, як вдома...
Тут без них, у містах по другому,
та побачення вже десь за гранню...
Не задвірки, я знаю – пристойна
є стоянка постійна, чи манна...
Тож добуду я звуки з баяна,
романтичний шарм серце пригорне –
зможу з ним полетіть, ще й віддячить,
в рідний край мій волошок і маків...
Від душі – у траву, та й заплакать,
не вернути безгрішність хлоп'ячу...
20.04.2018 р.
От души
И бегу снова я по задворкам
жизни трепетной, неповторимой...
Вечер словно прощается зримо
лунным сонмом с небес, так негромко...
Во дворе запах томной сирени,
о весна, как же ты быстротечна,
да и что в мире может быть вечным –
повторение... и перемены.
В тополином краю где-то дальнем
соловьи и кукушка, как дома...
Здесь без них, средь домов, по другому,
но не светит мне с ними свиданье...
Не задворки, я знаю – прилична
есть стоянка моя постоянна...
Извлеку что ль я звуки с баяна,
настроенье сыщу романтичней –
с ним смогу полететь, по желанью,
в ту страну васильков, алых маков...
От души, лечь в траву и заплакать,
не вернуть мне безгрешность пацанью...
20.04.2018г.
