Я сонце проковтнув - дракон
Бо я є хам без стриму і без гальм
Я - паводок останній Рубікон
Незмінно завжди всюди сам
І одинокість ця мов звір
Що лащиться мені до ніг
Найтяжка міра з моїх мір
Яку я роздував як міх
І ніжився у ній ховався
І був я там щасливий ніби
Але вона мене блукальця
Випльовує як Йону риба
Із черева презирливо та злісно
У світ шалений та прекрасний
Де я колись могутній грізний
Тепер всього лиш баляндрасник
На вулицях міських нікчемний мім
Пірнаю в алкогольний дим
Своїх фантазій несусвітніх
Я розчиняюся у квітні
Гублюся у квітковій піні
На березі ріки Горині
А прокидаюся осіннім
Не знаючи куди піти
З обіймів діви-самоти
* В обрамленні вірша використане полотно Макса Ернста " Наполеон в пустелі ".
Образно!
