Ні щирих слів не пишеться, ні сліз,
ні диму, ні духмяного цвітіння…
Стоїть в дворі старенькій дідів віз,
й черешні там в веснянім швидкоплинні…
Ні вітру, ні дощу, навколо тихо…
Та біда сховавшись непомітно,
притаїлась під горбком за стріхою,
й достигле літо, вже не буде літом…
Ліси вдягаються, сіються поля,
беріз підточених холодний присмак…
Все проходить, залишаються слова,
які мовчать так болісно у вікнах…
