Ну от, ви знову прийшли уві сні
Зі словам, що мене ніхто так не любив,
Так, як ви це дозволяли собі,
А я – ні, чим себе в очах ваших зганьбив.
Зганьбив? Тим, що звів світ існування до вас?
Тим, що з вас зробив непомітно кумира?
Тим, що як коняка тягнув ваш тарантас?
Тим, що ваша цінність життя була міра?
Так, було, кричав в пароксизмі оргазму.
Так, ладен був цілувати ваші сліди.
Так, ковтав наглу і відверту образу.
Так, вигравав не свої, а ваші бої.
Бігме! Скільки літ від тоді проминуло!
Скільки зим, осінніх і весняних розрад!
Загоїлись рани. Біль й відчай поснули.
Та мене таврує з вами сонний парад.
Бач! Ви знову увійшли у мій сон –
Як кара, бо вас несамовито любив,
І таврує мене наш вальс-бостон,
Під який, щасливий, на руках вас кружив.
18.04.2018
К.
Дякую! 
