Офірую, Боже, смиренність свою.
Як тяжко вона дається...
Жаль безконечний, як страж на посту
Рве з непокірного серця
Провина у плечі штовхає гріха,
Усмішки - спокуси солод...
Невинна, здається, і зовсім мала,-
Ще ближче: від світла - у морок...
Дай, Господи сили у руки мої,
На ноги мої і плечі,
Шлях оминути грішно-тяжкий
І дяку віддати в Святвечір
Дай розуму в голову більше мені,
А менше гордині та пихи...
Нехай подобріють люди всі злі,
Поменшає горя і лиха
Дай, Господи, віри мені повсякчас
І серце напій любов"ю.
Вогник її щоб горів у очах,
Не вмер на хресті із Тобою
