Зібралась зграя. Вся захекалась. Чекає.
Ура. Сьогодні скажуть нам нарешті фас.
Про нас наш «батько» завжди пам’ятає.
Куди він дінеться такий без нас?!
Отой в куточку забагато розмовляє.
А той у другому ряді чомусь мовчить.
Коли весь зал мені рукоплескає,
Він браво чи ура ніколи не кричить?!
А той, мені здається, забагато знає.
І все, що чує, все на вус мотає.
Колись такий мені поставить мат.
Тому потрібен на такого компромат.
Лояльність вже вискакує з штанів.
Без одягу вона бридка і надпомітна.
Він сам, хоч весь складається з гріхів,
Та пхається в церковні вікна …
Лояльність любить гроші і коньяк.
Блищить навіть в пітьмі крутий піджак.
Красується й піщить. Помітив би вожак,
Тепер вже не кашкет, а блазнівський ковпак …
Десь там сховався під столом тихенький страх,
Може й безглуздо, бо лише сказали бах.
Куди поділось все обурення за вкрадені надії?!
І мат. І не потрібен шах. Підбілені чергові лиходії …
Які ж такі у цього дуру перспективи?
Країні пропонують заґратоване вікно.
Тепер не скажеш: що ж ви наробили.
Актором миттю станеш. Все того ж кіно.
А на екрані лиш би ляпнути хоч щось,
Запам’ятатись треба. За слухняність візьмуть в депутати.
Скільки знавців без знань навколо завело́сь.
Чи вже фактично відбулось? Пустіють хати.
І раптом знову тема - просто мрія.
Збігаються знавці - експерти на екран.
А в України десь живе малесенька надія.
Що якось обійде людської дурості капкан …
Ви скажете, що перебільшення це все.
І що назад в пітьму дороги вже немає.
Але лояльний пес вже за штани хапає.
Чекає лиш на фас. Команди добре знає …