Давно залишив ти свій сад,
пішов навік в краї далекі.
Не раз минув вже листопад
і в небо злинули лелеки.
Давно не бачили тебе
ні у твоїм селі, ні в місті.
Та пам’ять серце ще шкребе
і осінь землю криє листом.
Ще пам’ятає тротуар
на дотик смак твоїх підборів
й бляшанку із-під „Carte Noire“
ще вітер пестить на заборі.
Ще постать сива і сумна
із бородою до коліна
сновида мов якась скляна
бреде повітряно-нетлінна.
Над головою ще висить
низького неба сіра книга,
а душу грішну холодить
як дим мутна, морозна крига.
Давно покинув дім ти свій
у пошуках одвічних істин,
та гордий дух і образ твій
завжди витатиме над містом.
11.11.2017
