Гомонять тополі тихо в частоколі,
на дахи вершини дивляться здаля.
Під осіннім сонцем грають скелі голі,
над широким плаєм вітерець гуля.
Виснуть павутини бабиного літа,
в’яжуть у пучечки грона горобин.
Гарбузи вродили – нікуди їх діти,
сушиться цибуля на щаблях драбин.
Квітнуть на подвір’ях кулями жоржини,
гріють на кілочках глечики боки.
Витягнули шиї крізь вузькі шпарини –
норовлять з повітки гуси навтьоки.
Перекочували яблука із саду
(їх напередодні повно там було).
Дітвора у гилку грає до упаду,
цій погожій днині тішиться село.
Прийде незабаром смуток листопаду,
зрідка нагадають про минуле сни.
Запасають люди кожен промінь радо,
щоб було достатньо сонця до весни.
20.09.2017
краса, на жаль, так мало вже залишається тепла, щойно з дачі, утепляли дерева, кущі, троянди, не всигли доцвісти, схилили бруньки, лиш хризантеми ще квітують, привезла букет і ось відігріваюся з ним у кімнаті. А ти так соковито і гарно нагадала нам красу.