Здається в моїм серці знов горить іскринка.
Гаряча ніби спалах, який палав хвилинку.
Ти просто запалив її нічого не робивши.
Просто обійнявши і завороживши.
Хоча ти сам не знаєш, чи треба іти далі.
Чи краще зупинитись, забути темні гралі.
Чи краще відштовхнути і включи байдужість.
Чи краще все збрехати і їхати у далі.
А може треба просто ризикнути.
І ніжно покохати і збагнути.
Що люди і кохання буває різне .
Одне звабливе, інше дуже грізне.
Я розумію ми зовсім різні .
І ти чекав таку, але боїшся буде пізно.
Коли збагнув що важко з нею буде.
І ти подумав про людські всі пересуди.
А ти подумай що тобі важливо? бути самотнім!
Чи потонути у коханні зливі.
Бути багатим, чи цілувати мої губи.
Чи знов шукати і боятись пересудів.
Ти все береш, що тобі хотілось.
Ти не питаєш, ти просто дієш.
Я може хочу, але боюся, тебе бажаю, але здаюся.
Перед твоїм важким словом, гординю я включаю.
Перед тобою, я ніби палаю, я не тримаю і не відпускаю.
А ти мовчиш ніби краплина, що в течії легенько лине.
Або тримай мене, або не треба.
Я твоя доля, яка відлинула від тебе.
