Осінь, чарівна осінь.
Жовтаве листя як золото землі.
Воно взлітає, неначе крила .
Що відлітают вдалеч від зими.
Красива осінь, красиве небо.
І промені неначе колосок.
Вони так гріють, неначе вогник.
Що зігріває серця голосок.
А моє серце, маленька скринька.
В якій ховається печаль.
А ключ від неї, ніби зірка.
Що світить і приносить жаль.
А може осінь це поклик неба.
Яке кричить сльозами із душі.
Йому так треба, так сильно треба .
Поплакати дощем в плече зимі.
