Ти голосно грюкав дверима життя.
Все входив – виходив не знявши взуття.
Брехню прикрашаючи шармом із слів.
По суті робив ти все те, що хотів.
Втомилася чути презирливий сміх,
Казки про основу, про сутність і гріх.
В якусь мить збагнула – нема вороття
Ні в спільне майбутнє, ні в спільне життя.
Ти грюкнув дверима, зробив реверанс,
Прискіпливо точно вказавши нюанс.
Я двері прикрила і вперше змогла
Задвижку закрити, що в дверях була.
Закрила я двері для тебе навік.
Вже йди якось з Богом чужий чоловік.
Враз якось я зможу без тебе іти.
Збагнула, що вже не боюсь самоти.
Вже чути не буду прикрашених слів,
Спокійно терпіти все те, що робив.
Не зможеш вже грюкати в двері життя
І входити в нього не знявши взуття.
