Брів навмання, аби-куди...
Невже він із тобою поряд?!.
Перед очима лик біди,
важкий її, нещирий погляд.
Холодний. Майже обпікав
все моє серце. Як льодина.
Безжально душу шматував,
низав все тіло до судини.
Враз зупинився в тишині,
на хвильку мабуть, може вічність.
Два силуети у вікні,
а поряд – тиша й потойбічність…
Чвалав подалі від біди
без сліз, без серця, навіть тіла.
Втрачав я душу назавжди,
щоб та вже більше не боліла…
08.09.2017
* За мотивами твору Тані Смичок.
