цей тьмяний погляд промовляє: "забирайся";
а забиратися – від неї, тієї,
що завжди мене розчаровує.
я починаю казитися; поволі в мені закипає
щось таке дуже неприємне й лихе.
я дивлюся на всі ті картинки моєї ненависти,
і так я її підживлюю:
ну, задушив би дебіла,
та дивився б з цікавістю, як в нього з вух
бризкає кров, мов вино з чавила.
ідіот. та вже пізно тепер біснуватися.
середня туманність того, що він каже,
обурила б – чи одурила б – святі небеса!
небеса не почують, отже тут і розмаже,
мов по тарілці, свою знамениту нікчемність,
зазираючи в очі кожному – в цьому є, безперечно,
своя патетична краса.
й ті, що її хвалитимуть
не так, як оце хвалю,
ніколи не знатимуть, що насправді хотів сказати.
ви думали, я перед вами вже й голови не схилю?
хочу, щоб ви померли.
їжте, що ви зростили.
а потім з'їсте, що самі й наробите:
хай ви його захвалите, замилуєте, ще й зажлобите –
даю вам такі настанови,
аж не так уявляючи, що воно є.
аж не так, та абсурдні такі картинки
живлять мені ненависть
і до тієї,
і до цієї конкретно нечистої сили,
що вкрала мою тарілку,
і зловтішно у неї плює.
а ти – ну, як хочеш. сьогодні нап'юся.
ось як я бачу, а насправді боюся,
що думаю насправді про своє –
чи не боюся?
боюся
за твором: hate, iggy pop
