Весна й літо промчать,
І настане заплакана осінь.
А за нею, мов тать,
Прийде схиблена в часі зима.
В порах року іду
Я невпинно до тебе наосліп,
Прикусивши узду,
Затискаю блудливі слова.
То була не любов,
Лише лагідна вдячність за спробу
Полюбити і знов
Повернутись на поле життя,
Тож болить і болить
В світлі дні та похмуру негоду,
Що була лише мить
І немає в любов вороття.
Весна й літо промчать
пролетить та ж заплакана осінь,
З різнобарвних багать
прийде схиблена в часі зима.
І тоді я скажу,
Що не зміг ще сказати і досі:
«Я так щиро люблю,
Я вернувся в любов для життя!»
