Роки вплітають біле павутиння,
Срібляться скроні, мов сніги.
У двері стукає пора осіння,
А серце прагне все весни.
Поволі Бабине клекоче літо,
У фраках жовтих Ясени.
Тумани, ніби молоко, розлито,
А серце прагне все весни.
Ключі лелечі піднялися в вирій,
Та й кольорові зникли сни.
За склом дощі спадають буро-сірі,
А серце прагне все весни.
Вже й рухи сковує холодний вітер,
Дорослі дочки і сини.
Слово мудрий – це осені епітет,
А серце прагне все ж весни.
18.05.2017 р.
