«Тебе нема – і серцю тужно.
Думки летять в країну мрій.
Минає день за днем байдужно
І гасне чар моїх надій.
Прилинь до мене на хвилиночку,
Голівоньку схили на грудь,
І в тихих пестощах кохання
Про все забудь, про все забудь.»(Ще змалечку наспівувала мені мама своїм
дзвінким сильним голосом ретро-танго 30-их років
"Прилинь до мене" на слова і музику
Ярослава Янівського з присвятою моїй бабусі
Марії Стасів-Вовк. Первісно "Епітафія" призначалася
їй... Тепер уже й мами нема...
Сьогодні, у цей дощовий травневий день,
їй виповнилося б 81...)
Прилинь до мене, радосте моя…
Літа між нами плинуть течією,
А серцю тужно дотиком єлею,
Коли на мить приходиш ти здаля.
Минають дні, байдужні до біди…
Твої сліди – прочинене віконце…
Коли зайде і в нас вечірнє сонце,
ти хоч листочком пізнім упади…
Коли промінчик щастя догорить
І розітне крило прощальне тишу –
Тебе на грудях ласкою вколишу:
Моя лебідко, що тобі болить…
А мить щемить – летить і квилить час –
І ронить наша пам'ять сльози-перли
На пестощі… на те, що ми не вмерли,
Коли між нас уже немає нас.
«Мене нема», – голівоньку схиля,
І гаснуть чари млою безнадії…
…В мені воскресни знадою лелії –
Прилинь до мене, радосте моя…
(Зі збірки "Самоцвіти сокровення" - Львів:Логос, 1997)