А на мене ніхто не чекає:
В світ прийшов я уже сиротою,
Тільки кулями небо гукає,
Та не здамся нізащо без бою…
Накувала зозуленька долю,
Рахувати роки я не став.
Обійняв ніжно-ніжно тополю,
До землі, мов востаннє, припав…
Одягнув в камуфляж своє серце,
Броник добрі люди дістали.
Зашуміло: любові озерце
Небеса на пероні вітали…
Друзів щирих багато зустрів,
І братами вони мені стали.
Як пораненим птахом летів,
Вони руку в молитві тримали…
А на мене, мабуть, вже чекають
Натомився я буть сиротою,
Шлюбні дзвони мене зустрічають
Сріблом білим із льону фатою…
