Тоді Ліза слухала дощ
в таємній вітальні, і снів шелестіння,
а небо із крапель сплело павутиння
і лізло в будинку старого щілини.
Розкриті всі карти, знайомі стежини,
життя всі поділені, що ж…
Та скільки ж ховала тебе
запилена шафа від псів і людей,
від вітру та вечора! Тижні – не строк.
А небо з фундаменту навіть на крок
не зрушило. Звуки, думки потонули
в тім одноманітнім «кап-кап».
І доньки померлі ішли через сад,
і зблідлими пальцями шкрябали вікна,
і пахли землею, прощати що звикла,
і сходила з розуму Ліза. Кап-кап –
й підсохлий будиночок з пряників стане
малесеньким островом знову на ранок,
а небо – колючим таким,
думки ж – зафарбують собою весь зошит,
їх Word зробить рівними, чистими зовсім,
а ти – віддаси їх містам.
Кап-кап, і в тобі пустота.
Всередині – шурхіт невидимих лап.
Кап-кап.
****************************************
ОРИГИНАЛ:
Потом Лиза слушала дождь
И шорохи снов в потаённой гостиной,
А небо из капель сплело паутину
И лезло в расщелины старого дома.
Все карты раскрыты, все тропы знакомы,
Все жизни поделены, что ж...
Ах, Лизанька, сколько недель
Ты пряталась здесь от собак и людей,
От ветра и вечера в пыльном шкафу!
А небо с фундамента даже на фут
Не сдвинулось. Звуки и мысли тонули
В его монотонном "кап-кап".
И мёртвые дочери шли через сад,
Царапали белыми пальцами окна
И пахли землёй - всепрощающей, мокрой,
И Лиза сходила с ума и лица.
Кап-кап - и твой домик из пряников чёрствых
С утра превращается в маленький остров,
А небо - в подушку для игл.
И мысли, толкаясь, линяют в тетради,
И ты, их старательно в "ворде" прогладив,
Отправишь служить городам.
Кап-кап - и внутри пустота,
Внутри - только шорох невидимых лап.
Кап-кап.
