Бліда рука торкнулась серця,
Забилось в такт, як сотні зір,
Холодна кров тече по венах,
В ній чути мертвий дзвін.
В твоїх очах блиск смерті,
Видніється, як парус в океані,
Такий понурий, темний погляд,
До одурі, до крику, до кісток.
Твоя стихія - ніч, твій дім - це кладовище,
Сам Князь вклоняється тобі,
Твої думки, як зле намисто,
Що розсипається у мертвій тишині.
Твоїми друзями рахуються скелети,
Що повзають в одвічній мерзоті,
Малюють зорі і готують їсти,
А інколи мугикають собі.
Малюєш пентаграму в коридорі,
При світлі бархатних свічок,
Ти в чашу Долі кров зливаєш,
І п'єш немов трояндове вино.
Захлопнув Книгу Страждань,
Яку ти читаєш для розвитку знань,
Ти знаєш, що ти не людина,
А привид самітника смерті.
Поцілований мороком і покинутий Богами,
Ти бродиш між цими світами,
У пошуках своєї Дами,
Яка ховається між тінями.
