Вічне джерело
Плине тиха річечка поміж берегів.
Нанесло непроханих в край наш ворогів.
-Дівчино коханая, ти мене чекай.
Йду я, моя рідная , боронить свій край.
Вірно ти чекатимеш – знаю, що мене
Сабелька ворожая й куля обмине.
Вірно ждала дівчина та не рік не два
Милого чекаючи, молодість пройшла.
Ой, води у річечці скільки вже спливло,
А її коханого й досі не було.
Хоч до неї й сватались знатні козаки-
Не віддала вірная серця і руки.
В пору ту, що радісно гнізда в’ють пташки
Знову поверталися з бою козаки
Не усі вернулися, хтось в бою поліг…
А в сідлі поранений втриматись не міг.
Упізнала рідного сокола свого,
Бо любила віддано в світі одного.
Здійнялися рученьки, ніби два крила,
Із полону милого доля принесла!
Від любові вірної рани зажили,
В козака, з дружиною, виросли сини!
І зазнали радості, щастя і добра
Бо черпали з вічного Лади джерела.
