...Ой поїде в Московщину
Козак молоденький –
Оріхове сіделечко
І кінь вороненький.
Ой поїде в Московщину
Да там і загине,
Свою рідну Україну
Навіки покине...
Пісню "Стоїть явір над водою" вважають народною, та насправді її написав Семен Степанович Гулак-Артемовський (1813-1873), видатний оперний співак, автор першої української опери "Запорожець за Дунаєм" (1862).
Хоча пісню цю Гулак-Артемовський присвятив своєму другу Тарасові Шевченку, вона виявилася художньою правдою про самого автора, а також пророцтвом про його долю.
Семен Гулак-Артемовський - справді козаченько, спадкоємець генерального обозного Івана Гулака (служив при гетьмані Дорошенко), родом він з Черкащини (Городище). Артемовський - цю частину прізвища Семен позичив у бабусі, нібито польки.
Малого Семена відправили на навчання до Київської бурси; там голос хлопця - на той час сріблястий дискант - одразу привернув увагу. Бурсака відрядили до хору святої Софії, потім - до хору Михайлівського монастиря. Тим часом з голосом Гулака відбулася мутація, і дискант перетворився на шикарний бас-баритон. Отоді його помітив композитор Глінка та запропонував шукати долі в столиці імперії - в Петербурзі.
Приблизно рік, з 1838 до 1839, Глінка сам навчав Гулака, а тоді влаштував кілька благодійних концертів і на зібрані кошти відправив хлопця до Італії - вчитися співам. Є інша версія: нібито Глінка влаштовував виступи Гулака-Артемовського, які й приносили кошти для навчання юного таланта, і на такому виступі його помітив уральский промисловець Демідов, який і профінасував 2-річне навчання Гулака в Італії.
І він таки навчився, і добре навчився! - 1842 року Гулак-Артемовський дебютував у Флорентійській опері, а 1843 повернувся до Петербургу, щоб на 22 роки стати солістом імператорської опери!
На той час не існувало ще ніяких пристроїв для запису звуку, отже, про майстерність Гулака-Артемовського як співака ми можемо судити виключно за рецензіями та відгуками. Знаємо, що він опанував понад 50 басових партій; як саме опанував - ось слова з листа Т.Г. Шевченка: «Ну и опера! Особенно когда Артемовский поет Руслана, даже затылок почешешь, ей-ей, правда! Замечательный певец – ничего не скажешь».
Аж ось 1862 року Гулак-Артемовський написав "Запорожець за Дунаєм" - першу українську оперу (з лібретто українською та на українську тематику). Це була сенсація в багатьох сенсах: мало хто знав про композиторський талант Гулака, мало хто очікував "малоросийской" тематики на сцені імператорської опери - саме там відбулася прем'єра. Сам автор, Гулак-Артемовський, виконав роль Карася. От не знаємо, чи були інші автори опер, що самі в них і співали! - можливо, наш Гулак-Артемовський такий був один!
А далі починається історія куди як менш радісна та загалом дуже схожа на слова з пісні: "Не рад козак журитися – да серденько ниє". Деякі джерела стверджують, що опера мала успіх; деякі - навпаки. Після 13 вистав її зняли з репетуару - знову таки, пояснення різні. Дехто стверджує, що це було пов'язане з польським повстанням, після якого мистецтво нацменшин в імперії стало вкрай небажаним. Дехто звинувачує Гулака-Артемовського в плагіаті. Мовляв, "Запорожець" - це опера Моцарта "Викрадення з сералю", розбавлена українськими народними піснями.
Щоправда, борці з плагіатом кивають не стільки на музику, скільки на схожість тематики двох опер: в обох йдеться про втечу з полону, хоча в Моцарта дівчина тікає з султанського гарему, а в Гулака - козаки з султанської тюрми. Ну, тоді й Моцарта можна оголосити плагіатором: він вкрав ідею в Гомера, Одисей якого 10 років поневірявся в полоні чарівниці та втік звідти на батьківщину!
Загалом досить дивно, що в імператорській опері помітили плагіат - якщо він в опері дійсно був - аж після 13 вистав (це ще не рахуючи репетицій). Важко, просто неможливо повірити, що в такому поважному закладі працювали фахівці, що припустили постановку плагіату перед очима самого імператора!
Та в будь-якому випадку плітки та пристрасті довкола опери так вразили співака, що він почав втрачати голос; десь за рік після прем'єри "Запорожця" Гулак-Артемовський був змушений залишити сцену та загалом - мистецтво. Після 22 років на головній оперній сцені величезної імперії Семен Степанович почав діяльність, жодним чином до музики не дотичну: статистичні дослідження, вивчення народної медицини.
А вже за 10 років його поховають в Москві, на Ваганьковому цвинтарі; кажуть, що передбачати свою долю та власну смерть - дар справжніх поетів, згадаємо того ж Лорку. З Гулаком все відбулося, як він сам і напророчив у пісні:
Ой поїде в Московщину
Да там і загине,
Свою рідну Україну
Навіки покине.
Скаже собі насипати
Високу могилу,
Скаже собі посадити
В головках калину.
Будуть пташки прилітати
Калиноньку їсти,
Будуть йому приносити
Од родоньку вісти!..
На наших рідних теренах опера "Запорожець за Дунаєм" вперше поставлена вже після смерті автора - 1884 року. Сьогодні вона - невід'ємна частина репертуару української опери.
Хоча творча кар'єра Гулака-Артемовського промайнула далеко від України, він беззаперечно є нашим, українським композитором, поетом, співаком. Він ніколи не забував, з якого ґрунту, з якого коріння виринув у цей світ, і цю пам'ять, це усвідомлення власної ідентичності він втілював у своїй творчості. Тому й не дивно, що пісні Гулака-Артемовського часто вважаються народними - адже бринить в них Україна та українство, лунає наша доля та наша мрія.
Сьогодні - 204 роки від дня народження Гулака-Артемовського. Згадаємо митця, вшануємо його пам'ять та внесок у розвиток українського мистецтва та послухаємо його пісню.
"Стоїть явір над водою", виконують Державна заслужена капела бандуристів УРСР та Михайло Гришко
16/02/2017
Чудовий композитор і співак. Я також думаю, що він заслуговує на більш вдячну пам'ять від нащадків. "Запорожець за Дунаєм" -- одна з найяскравіших опер, колись малою знала її напам'ять. Знайшла інформацію тільки про один пам'ятник композитору у Городище, це мало.
Дякую вам за таку цікаву росповідь. Гулак-Артемовський це геній, якого, як на мене, і досить шанують недостатньо. Тож дякую вам щиро. Із раннього дитинства пам'ятаю його шедевр "Запорожець за Дунаєм", який багато разів разом з батьками слухав ще на грамплатівках, там почув вперше і чудовий голос Михайла Гришка, який блискуче виконував там партію Султана. Шануймо наших геніїв!
Дуже дякую, Євгене, за такий особистий відгук. Справді, коли знаєш і шануєш видатні постаті культури та історії свого народу, і себе починаєш шанувати. Адже ми з нашими геніями - одної крові, а культура гідно єднає нас із цілім світом. Дякую!
Дуже дякую, Світлано, ціную Вашу увагу до цих маленьких розвідок і понад усе - до персоналій та історії української музики. Маємо, чим пишатися! Спасибі