То хто ми є, чийого батька діти?
І до якої йдемо ми мети?
Посулам блазнів досить нам радіти
І як нам рідну землю вберегти?
Кругом -одна балаканина,
То нам Європу, то Росію подавай,
І от вже Крим не наша то дитина.
І "брат" кусає наший коровай.
А ми вертаємо по колу,
Неначе сотні років не було.
Проходим знов криваву школу,
Важкі думки пригнічують чоло.
Та знаю я, що стільки нас не тисне,
В ярмі нам більш ніколи не стоять!
Хай ждуть, коли їм рак на вербі свисне,
Тоді й обіймем "брата"-як пить дать!
