« Люблю критику і самокритику...»
Недописаний афоризм
Якщо я ди́шу ще, за-ра-за...
А мо' дишу́?..
Як не пиши –
ваяю і пишу вірші́.
Тому ці вірші – не образа,
якщо комусь не до душі.
Пишу я мовою, наразі,
бо й читачі їй не чужі.
Пишу, – і я її кохаю,
прошу́ і про́шу, – так буває,
коли усе, як два по два –
і поетично, і прозоро,
як у Шевченка – море грає,
а у Луценка – грає море,
як знову пісенька нова...
Але – узять, бува і но́ва –
це суржик, раша і полова,
які жують апологети,
на все готовий піонер,
і світові авторитети,
і академік есесер,
і ...починаючі поети.
Хоча, звичайно, що бува'
ув ослика свої слова,
аби витьохкували рими
та ще й оце, – у-в-о..., у-в-а… –
охайні і неповторимі.
На те і є свої права –
одне у одного і досі
прикурювати папироси.
Ти все тут, друже,зачепив: І афори, й невдалі рими! А віслюків "прям" умочив В блювоти їхні... Ов-ва! Прима! А серед них, бува, і я, Й весела пісенька моя...
Справедлива критика.
Погане знання мови ще зі школи, + двомовність, + суржик – ось і результат. Потрібна постійна робота над собою, тим паче, що до Гуглу далеко бігати не треба. Та промахи все ж бувають. Лікбез потрібен!
Дозволю собі посперечатися. Лікнеп – це ліквідація неписьменності. А ми всі тут – ще й ого, які письменні! Лишень безграмотні. Я називаю це лікбезом.
Тільки притримайте свої колючки, бо в мене зеленка вже закінчилась.
Ти все тут, друже,зачепив:
І афори, й невдалі рими!
А віслюків "прям" умочив
В блювоти їхні... Ов-ва! Прима!
А серед них, бува, і я,
Й весела пісенька моя...
